Як козаки зимою Перекоп брали...дослідження Бескидів

     Бескиди - гори невисокі. Найвищі точки доходять трохи більше ніж за 1300, є кілька вершин (близько 20) які перевищують відмітки в 1200 метрів. Переважно на них і знаходиться левова частка бескидських полонин. А полонини я люблю, бо з них багато що видно))))

Тому піднятись на Перекоп, висотою 1212 метрів, з полониною Митрівкою збоку, якось пасувало вже. Хребет Перекопа паралельний до Парашки з південного заходу. Він затуляє масивний вид Пікуя, наприклад, з Парашки. Південніше ж Перекопа немає близько рівновисотних довгих хребтів (Росохацькі нижчі). Тому, у вільний від байдикування час, зібрались ми із Богданом прогулятись до Митрівки, через вирубки в Бескидах.

Тишівниця - Розгірче або панорамний маршрут по різних скелях

     Є в Бескидах такі круті місця, як скелі в Тишівниці та скельний монастир в Розгірче. Досить довгий час я не міг туди потрапити в силу різних причин. Тому як тільки виявилась вільна хвилинка, я вирішив попертись одразу всюди. Звісно можна було приїхати в Тишівницю, потім вернутись до траси і, не мордуючи ніг, під'їхати до моста в Розгірче. Але ж так не цікаво, набагато цікавіше пропиляти 20 км. лютневими Бескидами. Тим більше, що погода сприяла, стояв легенький морозець та світило сонце, під ногами було кілька сантиметрів снігу. Починати я вирішив взагалі з Межибродів, там зі стрімкої гірки мав би відкритись шалений вид на Синєвидне...

Ще один спосіб вийти на Парашку, або краще не пхайся туди, якщо не мазохіст)))

     На Парашку є безліч банальних способів виходу, ходжених-переходжених, з купою туристів, але ними список маршрутів все ж не вичерпується. Тому ми з Володею Петриківим, колєгою із села Довге Гірське вирішили побути оригінальними і вийти на неї за день власне із бази АГП "Ровінь".
     Пройти тим маршрутом я планував ще перед першим курсом, але продавець в магазині порадив нам не пхатисі в ті, давно не ходжені, джунглі. Ми його послухали і правильно зробили, бо навіть з Крушельниці ми тоді вийти не змогли, блудивши 5 годин лісом з компасом, і вийшли неочікувано в ту ж Крушельницю)))) Видно рано ще мені було. Пройшло шість років, все заросло ще більше, але бажання залишилось, і от ми з Володею вирушили з "Ровені" на штурм Широкого Верху і Парашки. Взагалі, щоб урізноманітнити програму, можна на Широкий(Великий) Верх вийти  через водоспади Лазний (між іншим, найвищий у Львівській області) чи Сопітський. Ми ж заскочили на Сопітський, але вибрали взагалі третій шлях - вийти на Сопітські полонини зі сходу. Дороги там намальовані (ги-ги), хоч сліди найдемо, думали ми). Але спочатку про водоспад. Шлях знав Володя, ми пройшли майже в кінець села, звернули направо і пішли над долиною потоку, на якому розташований водоспад. На Гугл Мепс цей водоспад позначений доволі правильно, тому його неважко знайти. Перед тим була дощова погода тому він вражав красою, а ще вражав схил, по якому треба було дупою до нього спускатись.

Сопітський водоспад

Мандрівка на скелястий хребет Ключа

     Хребет Ключа, попри свою близькість до відомих туристичних місць, таких як водоспад Кам'янка та Журавлине озеро, в інтернеті залишається білою плямою. Знайти точну прив'язку всіх скель на хребті разом з треком, чи хоча би фотографій в Гугл Мепс, чи, принаймі, нормальний опис маршруту, практично не можливо. Ну не коляться туристи і все! Тому на минулих вихідних, ми - двоє вихованців "Ровені": я і Євген, та троє цікавих людей, бажаючих розвіятись: Павло, Людмила та Сергій , вирішили самотужки дослідити, що там і як. Звісно маршрут починався через вже відомі водоспад та озеро... 

Водоспад Кам'янка