середу, 27 квітня 2016 р.

Ще один спосіб вийти на Парашку, або краще не пхайся туди, якщо не мазохіст)))

     На Парашку є безліч банальних способів виходу, ходжених-переходжених, з купою туристів, але ними список маршрутів все ж не вичерпується. Тому ми з Володею Петриківим, колєгою із села Довге Гірське вирішили побути оригінальними і вийти на неї за день власне із бази АГП "Ровінь".
     Пройти тим маршрутом я планував ще перед першим курсом, але продавець в магазині порадив нам не пхатисі в ті, давно не ходжені, джунглі. Ми його послухали і правильно зробили, бо навіть з Крушельниці ми тоді вийти не змогли, блудивши 5 годин лісом з компасом, і вийшли неочікувано в ту ж Крушельницю)))) Видно рано ще мені було. Пройшло шість років, все заросло ще більше, але бажання залишилось, і от ми з Володею вирушили з "Ровені" на штурм Широкого Верху і Парашки. Взагалі, щоб урізноманітнити програму, можна на Широкий(Великий) Верх вийти  через водоспади Лазний (між іншим, найвищий у Львівській області) чи Сопітський. Ми ж заскочили на Сопітський, але вибрали взагалі третій шлях - вийти на Сопітські полонини зі сходу. Дороги там намальовані (ги-ги), хоч сліди найдемо, думали ми). Але спочатку про водоспад. Шлях знав Володя, ми пройшли майже в кінець села, звернули направо і пішли над долиною потоку, на якому розташований водоспад. На Гугл Мепс цей водоспад позначений доволі правильно, тому його неважко знайти. Перед тим була дощова погода тому він вражав красою, а ще вражав схил, по якому треба було дупою до нього спускатись.
Сопітський водоспад

     Оглянувши водоспад і альтанки біля нього, ми повернулись назад, і пішли долиною Сопота в кінець села, і вийшли на красиву галявину, де місцеві пасли корови, а ми мали знайти дорогу і повернути на відріг зліва.

     Дороги, як і очікувано, ми не побачили, на тому, що від неї залишилось, одразу стала стіна лісу, тому довелось ввійти в ті джунглі в найбільш оптимальному місці, і блідим залишком від дороги підніматись на хребет.

     Компаса ми забули, тому вирішили орієнтуватись за сонцем). Пофіг що уже був не полудень, ми, якось на око, пробували визначати зміщення сонця від полудня і визначати напрямок (все одно не правильно)))), тому довелось поблукати. Але універсальне правило - завжди іди вверх, ше ніхто не відміняв. Якось ми вийшли на одну галявину, потім на вирубку, а звідти вже побачили Сопітські полонини і зрозуміли, що добряче промахнулись. Але півгодини інтенсивного дряпання і ми досягаєм таких маловідомих та омріяних полонин.
Сопітські полонини

     Навіть знайшли там трохи води, але надіятись не варто, то певне залишки проталин...

     На польських та австрійських картах домінує назва Широкий Верх і я теж схиляюсь до того, хоча зараз переважно використовують - Великий Верх. Але тих Великих по Карпатах стільки, що краще хоч одну гору вирізнити). А виглядає Широкий Верх з Сопітських полонини так...
Широкий Верх 1177м.

     Ну і як без Парашки, яку видно з кожного куточка Бескид). До неї так близько, але іти нам по колу і, як виявилось пізніше, ще довго...
Парашка з Сопітських полонин

     А ще з полонин можна побачити скелі в Уричі...
Урицькі скелі

     Перед вершиною будь яка дорога знову закінчується, але починається маркування, що показує прямо в ліс, як в принципі і завжди...
Знов Перший національний

      Саме з Широкого Верху починається перехід на паралельний Серединний хребет, але маркований шлях виявився оманливим і метрів через 200 ми зарубались в такий молодий смеречник, що фотографувати його явно не хотілось. Але треба віддати належне - навіть там, де-не-де, було намазюкано червоною фарбою. 
     Стіна молодих смерек закінчилась тільки на перемичці між Широким Верхом і Відногою. На карті те місце зазначене було як Нетрі Громового Лісу, хоча якраз там нетрі і закінчились. Далі кілька кілометрів ми рухались Серединним хребтом, по чистому буковому пралісу. Приємно, але крім лісу нічого не видно. Вздовж шляху рясно всипано марками:

     Через 4 кілометри ми вийшли на вершину з назвою Хрестовий Верх. Як ільки не перекручували її назву перекладаючи з польської на інших картах, але про те іншим разом. Судячи з вказівників може скластись ілюзія, що це найактивніше перехрестя в Бескидах)))) Виглядає дуже весело

     Але насправді краєвиди там не надто втішні. Суцільні вирубки на висоті більше 1000 метрів. Санітарні - звісно...
Вирубки під Хрестовим Верхом

     Далі по хребту починаються цікаві утворення - Бескидські ґреґоти))). Розсипи брил, зарослі мохом та молодими смереками. Не видно куди стаєш, йти не зовсім зручно, плюс нетрі, але досить гарно)
Бескидські ґреґоти

     Навіть така от вогнева точка з часів Першої світової. Напевне... Хоча може і ні, але схоже на ґорґанські.

     Перед перемичкою, між хребтами Серединним і Парашки, стежку ми загубили, але пробравшись через чергові нетрі, все ж набрели на перемичку, роз'їжджену широченними лісовозними дорогами.

     Було уже досить пізно, Володя був без спальника, тому вирішив спускатись долиною Крушельниці до села, щоб встигнути на останню маршрутку в Довге, а я сам продовжив свій шлях на Парашку. Лісовозна дорога, зрозуміло, закінчилась біля вирубки, а на підйомі на хребет знов почались ґреґоти, напевне ще красивіші ніж попередні.

         Після недовгого підйому і метрів ста лісом почалась полонина - Задня Прогаль.
Задня Прогаль

     Полонина приємно здивувала. Вважаю - це одна з кращих і ще досі диких і не за...них полонин в Бескидах. В одному місці на полонині навіть було маленьке джерельце, не факт що воно переживе літо, але випадок для Бескидських полонин унікальний.
Краєвиди із Задньої Прогалі
Парашка із заходу

     Також на тій полонині є ще одне унікальне місце - відріг з полониною, звернений на північ. Там можна переночувати з класним видом на долину. Бо загалом всі полонини на хребті Парашки знаходяться на південному схилі.  Коли спостерігаєш за світлом сіл в долинах - це завжди гарно.
Захід сонця
Крушельниця та Синєвидне з полонини
Північний відріг
Ранкові кольори

     Зранку були шикарні кольори) Прокинувся я досить швидко і вдесяте вийшов на Парашку, але вже з іншої сторони. Пізніше я вирішив пройтись вздовж всього хребта до Корчанки, на якій не був ще з 5 класу...
Рани Першої світової на Парашці
Окопи
Стежка на Корчанку
Ретранслятор на Корчанці

     З Корчанки вирішив спускатись по свіжопрочищеній смузі для високовольтного кабелю. Якщо ви не впевнені в своїх силах, краще не спускатись тудою. Смуга прокладена прямо вниз по схилу, під ногами все їде, трешово - одним словом, зате швидко, вже в 12 годині я був у Сколе. І ще трохи непоганих (я надіюсь))) фото:
Сколе
А років 10 назад вона була ціла)
Екстремальний спуск в Сколе

Немає коментарів:

Дописати коментар