Тишівниця - Розгірче або панорамний маршрут по різних скелях

     Є в Бескидах такі круті місця, як скелі в Тишівниці та скельний монастир в Розгірче. Досить довгий час я не міг туди потрапити в силу різних причин. Тому як тільки виявилась вільна хвилинка, я вирішив попертись одразу всюди. Звісно можна було приїхати в Тишівницю, потім вернутись до траси і, не мордуючи ніг, під'їхати до моста в Розгірче. Але ж так не цікаво, набагато цікавіше пропиляти 20 км. лютневими Бескидами. Тим більше, що погода сприяла, стояв легенький морозець та світило сонце, під ногами було кілька сантиметрів снігу. Починати я вирішив взагалі з Межибродів, там зі стрімкої гірки мав би відкритись шалений вид на Синєвидне...

     Автостоп був доволі непоганий, десь в 10 ранку я вже вийшов з машини в Межибродах і почав підніматись на стрімку гірку паралельно Опору на південь. Орієнтир там - Хресна Дорога та мобільна вишка. Чим вище я піднімався, тим більш захопливий вид відкривався перед моїми очима.

Верхнє Синєвидне

Морозець

Злиття Стрия і Опору

     З пагорба відкривається вид на Синєвидне, вдалині видно Корчин в підніжжі хребта Парашки, ну і саму Парашку звісно видно ж дуже круто. Чарівно виглядає злиття Опору і Стрия на фоні Комарницьких гір. Попереду, внизу, іде колія і залізничний тунель.

Церкви Синєвидного

Корчин і Парашка

Залізничний тунель

     Пройшовши ті тунелі йду дорогою. На картах генштабу та пізніших наших, скопійованих з них, вона вказана, як дуже пристойна дорога з твердим покриттям в сторону Побука. ...І сліду не залишилось, заросла трохи, ще й в одному місці перекопана, що мало чим заїдеш. Але мені йти прекрасно. Обходжу гору і сходжу з дороги на стежку в сторону Тишівниці.

Тишівниця і Стрий

     Петляю якимись лісовими стежками вниз, до річки, і виходжу до першої скелі "Князь". Насправді, знайти було нескладно...

Скеля "Князь"

     Але найцікавіше відкривається зверху))) Саме те, заради чого я сюди прийшов...

     Намилувавшись Стриєм, я пішов трохи далі, до інших скель: "Князівни" і "Ханської". На скелях, до речі, є старі іржаві шлямбури та інший скелелазний інвентар, але полазити там я би вже не ризикнув.

     Після останнх скель, стежкою попри річку, я вернувся до села, біля місцевої церкви.

Церква в Тишівниці

     Церква виявилась зовсім новою, саме тому її нема в реєстрі дерев'яних церков Львівщини. В селі я розпитав, де дорога на Бубнище, мені сказали, що мене самого поїдять вовки... Ну поїдять, то поїдять подумав я і пішов далі...

Дорога на Бубнище

Стрий внизу

Вид на Синєвидненську улоговину

     Хребтик сам по собі трохи зарослий, але довкола з нього відкриваються як і гори так і рівнина, а ще внизу плине Стрий...

Труханів під хребтом Ключа

     І тут сталось те, про що мене попереджали, я побачив сліди вовчика, лабиська в нього ще ті, як моя долоня. Іронія долі в тому, що постійно прийшлось іти за тими слідами)))

     Але треба якось попасти в Розгірче. Дойшовши до кордону областей, я побачив шикарну дорогу зліва і пішов нею, надіючись, що стан доріг відповідає тому що намальовано на карті. Як то кажуть - надія вмирає останньою, але я вивів цікаву закономірність: дороги намальовані штриховкою на картах Генштабу чи "Картографії", на місцевості, зазвичай, вже не розгледиш, тому шукайте сліди доріг, намальованих суцільною лінією, від них залишились, як мінімум, глибокі рови. Це я до того, що поблукати мені довелось немало, сніг розкис, ноги були мокрі, покриття під ногами непевне, але то не востаннє на сьогодні...

Дорога по кордону областей

     Намацавши якось "суцільну" дорогу, я спустився аж в кінець Розгірча, до каплички. Тож довелось ще зо 2 кілометри йти до села а потім і до скельного монастиря...

Капличка на присілку Розгірча

Церква в Розгірчу

     Та мої пригоди ще не закінчились. Не дойшовши до монастиря метрів 150, я побачив розвилку типу "наліво підеш..." ... Я випробував всі варіанти... потім ще піднявся на гору, спустився іншим відрогом, по дорозі накопав якісь скелі, які аж ніяк не нагадували монастир, спустився назад до розвилки і аж тоді я побачив те що шукав... От так. Але сам монастир вразив, він вартий того щоб туди попасти...

Вид на Розгірче від монастиря

     Справився я досить пізно, ще раз пройшов через все село, до мостика через Стрий, але ще встиг доїхати автостопом до Львова.

Міст через Стрий

     Що можна сказати: маршрут насичений, мальовничий, але досить дикий, є проблеми з орієнтуванням по лісах, та і 20 км. не кожен має бажання проходити в день. Але якщо у вас є навички, бажання і багато дурної сили - будь ласка. Не сидіть вдома, ви ж не овочі)))