ВелоІран. Ровером на вулкан, або з Тегерану до Демавенду. Частина 1

        Напевне не особливо люблю писати, як можна побачити з блогу або стану моєї дисертації, але карантин вносить корективи у все, навіть у лінь. Якось раптово з'явилося бажання пописати, тим більше, що з подорожами зараз скрутно у людей і найближчим часом ніякий безвіз нам не світить - відправитись у віртуальну подорож теж непоганий варіант. Діло було давно - восени 2017 року, але сама подорож до Ірану - найяскравіша з усіх моїх мандрівок. Мандрувати ми вирішили з Олесем велосипедами в стилі автономного мінімалізму, або простіше кажучи бомж-стайл). В нас були: намет, спальники, два шматки термоізолу замість каріматів, бо так менш об'ємно і легше в літаку, запас порційних каш з сушеними овочами власного виробництва на місяць часу, запасні деталі до вело, інструменти, пічка Бонда і мультипаливний пальник Optimus Polaris, який ми вимантили у Банку Спорядження від ПроПоходи. Про весь цей джентльменський набір я колись допишу окрему статтю, а наразі поїхали мандрувати...

Трансільванські Альпи. Похід на Фегераш та П’ятра Краюлюй.

Румунія є надзвичайною країною для походів, оскільки 45% території Карпатських гір знаходиться саме тут. Ми відвідаємо два несхожих між собою хребти: Фегераш, який ще називають Трансильванськими Альпами, із найвищою вершиною Румунії  та Південних Карпат – Молдов’яну 2544 м, а також П’ятра Краюлюй – відмінний від довколишніх гір стрімкий вапняковий хребет вище 2200 м. Також дорогою ми відвідаємо найкрасивіше місце світу під землею – грандіозну соляну копальню «Саліна Турда», середньовічні міста-столиці Трансильванії – Сібіу і Брашов, і як же ж без замку легендарного графа Дракули – Брану.

Як ми місяць користувались дешевим іранським бензином

Під час планування мандрівки Іраном ми стикнулись із проблемою, з якою поки ніде не стикались: Іран - країна переважаючих пустель. Ночуєм ми переважно в дикій природі, в наметах, тому виникали питання: наскільки ці пустелі позбавлені рослинності, чи знайдеться там паливо для нашої пічки Бонда і що ми будем їсти взагалі. Газ в літаках перевозити не можна, шукати на місці може бути досить складно, і , як показала практика, у широкому доступі там є лише стограмові пробивні балони, або трилітрові, які з собою не потягнеш. Іран - країна дешевого (а часом і халявного) бензину, тому потрібно було десь дістати рідкопаливний пальник. Гроші пішли на організацію самої подорожі, тому купувати то був не варіант, і ми згадали про програму Банк Спорядження яку сворили Антон і Христина та їх ПроПоходи. Вони люб'язно надають потестити спорядження відомих брендів якщо ви на пишете гарний детальний відгук про нього. Нам дали потестити на місяць в Іран мультипаливний пальник шведського бренду Optimus Polaris Optifuel і він нам дійсно виявився незамінним помічником в пустелях та під час підйому на Демавенд. Доти я не користувався подібними пальниками, тому переглянув кілька відео про його переваги та використання. Першою і , напевне, основною перевагою є простота конструкції та відповідно простота в експлуатації. Далі опишу деталі конструкції Оптімуса:

Як козаки зимою Перекоп брали...дослідження Бескидів

     Бескиди - гори невисокі. Найвищі точки доходять трохи більше ніж за 1300, є кілька вершин (близько 20) які перевищують відмітки в 1200 метрів. Переважно на них і знаходиться левова частка бескидських полонин. А полонини я люблю, бо з них багато що видно))))

Тому піднятись на Перекоп, висотою 1212 метрів, з полониною Митрівкою збоку, якось пасувало вже. Хребет Перекопа паралельний до Парашки з південного заходу. Він затуляє масивний вид Пікуя, наприклад, з Парашки. Південніше ж Перекопа немає близько рівновисотних довгих хребтів (Росохацькі нижчі). Тому, у вільний від байдикування час, зібрались ми із Богданом прогулятись до Митрівки, через вирубки в Бескидах.

Тишівниця - Розгірче або панорамний маршрут по різних скелях

     Є в Бескидах такі круті місця, як скелі в Тишівниці та скельний монастир в Розгірче. Досить довгий час я не міг туди потрапити в силу різних причин. Тому як тільки виявилась вільна хвилинка, я вирішив попертись одразу всюди. Звісно можна було приїхати в Тишівницю, потім вернутись до траси і, не мордуючи ніг, під'їхати до моста в Розгірче. Але ж так не цікаво, набагато цікавіше пропиляти 20 км. лютневими Бескидами. Тим більше, що погода сприяла, стояв легенький морозець та світило сонце, під ногами було кілька сантиметрів снігу. Починати я вирішив взагалі з Межибродів, там зі стрімкої гірки мав би відкритись шалений вид на Синєвидне...