На Орівський хребет мені доводилось колись ходити ще в 9 класі. Тоді, після ожидівського бабаху з фосфором, місцевих дітей відправляли по санаторіях і таборах, кого куди. Мене відправили під Трускавець. Після першого мого походу на Парашку, в 11 років, я відчував страшний голод за тими враженнями, тому коли сказали, що дітей збирають в похід, хвилин за 5 після того як я приїхав, я, недовго думаючи, кинув речі і пішов з ними. Досі в голові свіжі спогади: круті краєвиди, потім злива, бабуся, що прихистила в себе в хатині п'ятдесятеро змоклих дітей і поїла чаєм))) Де та бабця жила, і чи жива вона зараз, я не знаю. Але недавно вирішив відновити спогади і маршрут в голові.
Цього разу я пішов в зворотньому напрямку, з Орова в Трускавець. Все стандартно - зранку зі Львова автостопом до Стинави, на маршрутку не встиг, але добрий хлопець підвіз прямо куди треба, ще й пригостив, уже стандартно - яблуками. І в Орові від церкви я розпочав свій підйом на Береговий хребет, фактично на край Карпат
 |
| Орівська долина, вид на захід |
